Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

П`ятниця, 26.04.2024, 19:02

Сороцька ЗОШ І-ІІ ступенів

Статистика

Онлайн всього: 1

Гостей: 1

Користувачів: 0

Форма входу

Історія нашого села

Із розповідей старожилів встановлено, що назва села Сороцьке згадується в 70-х роках XV ст.

(приблизно 1478 р.) Село було розташоване між сучасними селами Сороцьке і Митниця, де проходив

Чумацький Шлях. Під час монголо-татарської навали па Русь це поселення було дуже зруйновано, а

вцілілі жителі перебралися далі від головногс шляху, що йшов з Тернополя на Гримайлів, і поселилися

в районі річки Сорочанки. Від назви цієї річки і пішла назва села Сороцьке. Таке переселення було

вигідним — з трьох сторін його оточували болота: а західна сторона була оточена лісом. Тепер це

сучасна територія вулиці Будяки. Згідно зі спогадами вчителя-пенсіонера Свистуна Івана Васильовича

(1895 р.н.), назва вулиці Будяки походить від назви "будзятські татари", які населяли цю вулицю.

Характерно те, що люди з цього покоління смаглявошкірі. По 1951 рік до села Сороцьке належав висілок

Митниця. Жителі села займались землеробством, а також дрібними промислами: ткали полотно, шили

взуття, плели корзини з лози. якої росло тут вдосталь. Після розпаду Київської Русі на окремі князівства

територія села ввійшла до складу Галицького, а пізніше Галицько-Волинського князівства. Після

захопленняГалицької землі польськими магнатами село опинилося під владою Польщі. У 1474 р.

село належало наміснику польського короля Мацею. За нього назва села була Соцьке. Довгий

час село належало польському графу Потоцькому. Із переказів встановлено, що граф Потоцький

жахливо відносився до селян. Панщина доходила до 4-5 днів на тиждень. За будь-яку незначну провину

селян тяжко карали. У 1772 p., після першого поділу Польщі, село попадає під владу Австрії. Одна

форма експлуатації змінюється іншою. В 1848 р. наростання революційної боротьби змусило

австрійський уряд скасувати панщину в Галичині. З травня 1848 року в селі було скасовано

кріпосне право. На честь цієї події в селі в цей день закопали у яму всі ті речі, якими карали за

непослух селян-кріпаків. Пізніше на цьому місці поставили пам'ятник. Кожного року 3 травня сюди

приходила процесія з церкви, і священик проводив тут відправу. Проте не дуже змінилося життя

селян після цієї "милості" цісарського уряду. Земля надалі залишилась у поміщиків. Графу Баворовському

належало 1598 моргів землі, на панському дворі працювало 102 чоловіки дворових, а 70%

селянських господарств були безкінними. їх знаряддями праці були лопати, мотики, саморобні

граблі, коси, вила, ціпи. Тому селяни змушені були працювати у поміщика по 12-14 годин в день.

Лише за випас однієї голови худоби селянин змушений був відробити панові 10-12 днів на жнивах.

У 1837 році була відкрита перша однокласна школа. У 1906 році було сформовано двокласну школу.

В цій школі на 2340 жителів вчилося 37 дітей. Неписьменність, затурканість існувала віками. Неписьменних

на селі було до 97%. Жителі села зазнавали гноблення, переслідувались за рідну мову, за свої звичаї.

У квітні 1920 року село знову було загарбане Польщею. Повернулися пани Баворовські, які ще більше

показували свою хижацьку натуру по відношенню д0 СЄЛЯІІ. Сільська молодь прагнула до світла і знань.

У 1910 році було організовано бібліотеку і клуб. Організовувались гуртки, які вели просвітницьку роботу.

Польський уряд намагався задушити ці плодотворні ідеї. 17 вересня 1939 року в селі був утворений перший

орган Радянської влади. її головою був обраний Іван Філь. Власність панів Баворовських перейшла в

руки народу — жителів села. Садиба графа була переобладнана на санаторій. В 1940 році в селі

організували сільськогосподарську артілі.. У 1941 році вона розпалася, а в 1944 її діяльність була

відновлена. Після Першої Світової війни в селі розпочався процес національного відродження. Велику

роль у прискоренні національного відродження в селі відіграла "Просвіта". Активними членами її були:

Марія Філь, Іван Філь, Іван Чуйка, Михайло Слюз, Михайло Цимбалюк та ін. З розповідей старожилів

члени "Просвіти" займалися культурно-просвітницькою роботою. Всі, хто входив до цієї організації,

складали"присягу на "Кобзарі". Збиралися в хаті-читальні, читали різні книжки, готували і ставили

вистави, співали народні пісні. Члени "Просвіти" організовували різні гуртки і самі керували ними.

Зокрема, Каракуць Леон Петрович організував і н.,і гурток "Рідна Школа", а також спортивний гурток

"Луг"- Спортивним гуртком дівчат керувала Коренківська (Пасіка) Анеля. Музичним гуртком керував

музикант-самоучка Ріжок Іван. Важливу роль у просвітницькій діяльносгі відіграв о.Євген Купчинський.

Народився він Н) червня 1867 року в селі Оглядові на Радехівщині Львівської області, в сім'ї священика

Івана Купчинського. Там здобув початкову освіту в церковпо-приходській школі. Потім вчився у Львівській

гімназії, після закінчення якої поступив на навчання до духовної семінарії у Львові. Одружившись з дочкою

священика Лужницького, який мав парафію в селі Сороцьке, переїжджає сюди на постійно місію проживання.

Сільські старожили пам'ятають, що в селі була ціла династія священиків із родини Лужницьких. і 1а зміну

їм прийшла династія священиків Купчинських. Євген Купчинський не тільки відправляв у церкві, але

й писав музику, чудово грав на цитрі, створив у селі хор, до якого входило понад 100 чоловік. З хором

О.Купчинський їздив по селах району і області з концертами і всюди люди їх дуже тепло зустрічали.

З-під пера о.Купчинського вийшли збірки: "Три пісні", "Руський цитриет", "Сюїта", "Весілля", "Фантазія",

"У млині". Було оброблено ним немало народних пісень. Помер о.Євген Купчинський 28 серпня 1938 року

і похований на місцевому цвинтарі села Сороцьке в родинному гробівці. Його син Антоп теж став священиком.

Серед тих, хто прагнув до волі, мріяв про незалежну, вільну Україну був Павло Коренківський. Він

походив з селянської сім'ї, яка жила в достатках. Змалку проявляв хист до наук, добре вчився в школі,

мріяв стати "дохтором". Батьки також бачили майбутнє хлопця в набутті знань. Після закінчення школи

Павло поступив до Львова, де здобув гімназійну освіту, . а потім продовжував навчання у Віденському

університеті. Отримавши медичну освіту, він повернувся в. Галичину, де пережив лихоліття Першої світової

війни.-Про лікаря Коренківського йшла поміж людей добра слава. Згодом прогресивно налаштований

молодий медик потрапив у немилість до польських окупаційних властей, підозрювався у приналежності

до української націоналістичної організації. Під час перебування в с. Сороцьке його хотіли арештувати,

та хлопець вчасно вискочив через вікно батьківської хати і подався за Поруч, в Радянську Україну, з надією,

що Галичина невдовзі буде визволенні від польських окупантів. Зачарований Сходом, де на перших порах

після громадянської війни, й справді здійснювалася українізація. Павло з часом влаштувався на роботу у

Харківському медичному інституті, одружився, про що і повідомив рідних. А потім — довгі роки мовчання.

Адже не було можливості вести листування. Радянська цензура пильно слідкувала за тими, хто вів переписку

із закордоном. Не давав він про себе звістки і у 1939 році, і в повоєнні 509-ті роки. Павла забрали під час

репресій на Україні і слід по ньому пропав. «Брата нашого ми шукали з допомогою Червого Хреста майже

30 років» , — пише його сестра Ангеліна з Канади. Відповідь була одна: "Не знайшли". У 1948 році

довідалися від лікаря Антона Костецького, що вони були на Соловках обидва разом. Нині скупі відомості

про галичанина доповнює відповідь із управління СБУ по Харківській області, в якій говориться проте,

що Коренківський Павло Лукич був необгрунтовано арештований у червні 1933 року за постановою

судової трійки і засланий в концтабір строком па 5 років. У звинуваченні зазначалось участь у націоналістичній

контрреволюційній диверсійно-повстанській, шпигунській діяльності, вербовочна робота в медінституті,

підготовка терористичного акту в приміщенні ЦК КП(б)У. Звичайно, справа була навмисно сфабрикована,

бо Павло був далекий від політики. Гірка доля репресованого закинула його на Північ. Працював на

будівництві Біломорканалу. Здавалось би 5 років — невеликий час. Мав надію вижити. Ллє 1937 року

прокотилася нова хвиля репресій. Знов переглядалися кримінальні справи. 9 вересня 1937 року постановою

особливої трійки УНКВС Павло Коренківський був засуджений до розстрілу. Вирок виконано З листопада

1937 році в місті Комі. Так загинув син галицьких хліборобів, який пішов у незвіданий світ з вірою у

кращу долю і став жертвою сталінського тоталітарного режиму. 18 жовтня 1989 року Павло Коренківський

реабілітований. Великий вплив на зростання національної свідомості населення мала Організація Українських

Націоналістів (ОУН), активними членами якої були: Шупа Володимир, Бачинський Іван, Лошньовський Іван,

Лошньовський Леон, Каракуць Леоп, Юрків Михайло, Гавдьо Йосип, Рій Йосип, Бачинський Петро, Бачинський

Йосип, Калиняк Іван, Каракуць Євген, Кушнір Тимко, Калиняк Микола, Грабар Лев, Гарматій Йосип, Грабар

Михайло, Сагайдак Іван, Мидза Степан. Всі вони загинули в боротьбі за вільну і незалежну Україну.

22 червня 1941 року вибухнула німецько-радянська війна, яка стала в історії України великою трагедією.

Село було окуповане в липні 1941 року. Німецька авіація зруйнувала санаторій. 11а боротьбу з ворогом

було мобілізовано 96 жителів села. 62 з них полягли на полях битв Другої світової війни. 53 учасники

війни нагороджені орденами і медалями. В селі німецько-фашистські загарбники встановили окупаційний

режим. Три єврейські сім'ї було розстріляно, 52 чоловіки вивезено на каторжні роботи до Німеччини.

У глибокому підпіллі для боротьби з окупантами, а пізніше і радянською владою була створена в селі УПА.

З розповідей очевидців, до цієї армії ввійшло 53 чоловіки, 42 з них загинули. Активними членами УПА були:

Іванський Федір, Вальчак Леон, Свистун Федір, Присяжний Олексій, Заставнюк Володимир, Назар Василь,

Назар Михайло, Філь Марія. 14 сімей в роки сталінських репресій були переселені па каторжні робити в

Сибір.! 21 березня 1944 року село було звільнене від німецьких окупантів. У післявоєнний період побудовано

тваринницьку ферму, два зерносховища, типову сушарку, цегельню. В Селі діє 3 магазини, споруджено

Будинок культури, будинок, де знаходиться пошта, сільська рада. Створена Нова вулиця, забудована

молодими сім'ями. З села вийшло 8 лікарів, 19 фельдшерів, 4 медсестри, 7 агрономів, 23 вчителів, 9 інженерів,

7 офіцерів. У 1991 році парламент України прийняв Акт "Про незалежність України". З цього часу в селі з ініціативи

Руху та інших політичних партій та громадських організацій проведено цілий ряд національно-політичиих заходів,

які сприяли національному відродженню в селі. Велика робота проведена вчителями і сільським активом в період

боротьби національно-патріотичних сил за прийняття Першої Конституції незалежної України.

Пошук

Календар

Архів записів

Друзі сайту